Історія Гімназії "ПРОСВІТ"
У суперечливих 30-х роках на гребні хвилі інтенсивної деукранізації населення України в Лубнах 1 вересня 1933 року починає працювати нова початкова школа з російською мовою навчання. І хоча на той час їй встановили порядковий номер шість, вся подальша історія цього навчального закладу доводить, що він є попередником нині діючої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3. Перше приміщення школи було розташовано по вул. Н.Крупської неподалік від церкви на розі сучасних вулиць Я.Мудрого і Н.Крупської. До жовтневої революції 1917 року в будинку майбутньої школи працювала двокласна учительська школа. В 20-і роки тут знаходилась окружна, а з 1930 року районна міліція. З 1935 року школа набула статуту семирічної, а з 1938 року – середньої школи ім. Н.Крупської. У 1939-1940 р.р. навчальний заклад нараховував 19 класів, в яких працювали 33 учителі, навчалися майже 300 учнів. Відомо, що директор школи П.Ф.Солдатенко був розстріляний фашистами на початку німецької окупації, як і учні євреї. 21 червня 1941 року відбувся перший випуск школи, що складався з 15 юнаків та дівчат. Рано вранці наступного дня розпочалася війна. Випускники (хто добровільно, хто за мобілізаційним наказом) вступили до лав Червоної Армії. Після визволення міста Радянською Армією 18.09.1943р. почав налагоджуватись мирний побут лубенців. Постала необхідність організації шкільного навчання дітей і підлітків. Вже восени цього ж року відкриваються у пристосованих приміщеннях українськомовні школи № 1 та № 2. Третьою за чергою відкривається російськомовна школа (в минулому № 6). Їй дається назва – середня школа № 3. Спочатку вона знаходилась у швидкоруч переобладнаних приміщеннях по вулицях М.Лисенка і А.Гомона. З 1944-1945 навчального року школа перебазувалася в будинок колишнього дитсадка по вулиці П.Слинька,8, в якому під час окупації була німецька казарма, а потім радянський військовий шпиталь. Перший повоєнний випуск 1945 року був невеликий – всього 10 осіб. Пізніше кількість випускників зросла до 100-121 учня за навчальний рік. Підраховано, що з 1945 по 2000 рік середню освіту здобули більше 3200 учнів, серед яких понад 200 нагороджені золотими та срібними медалями. Так, зі ста випускників в 1954 року медалістів було 19, у 1955 році це співвідношення складало 100 до 15, у 1956 році – 121 до 13. На початку 60-х років на подвір`ї школи добудований навчальний корпус з п`яти класних кімнат, у 1972 році закінчено будівництво ще 8-ми класних кімнат, а у напівпідвалі школи обладнана їдальня, газова котельна, проведений водопровід. Кількість учнів зростала в окремі роки до 1200. У другій половині 70-х років при школі був побудований 25-ти метровий стрілецький тир, стадіон у парку ім.Донченка. На рубежі 70-х–80-х років постала необхідність розширення, реконструкції та добудови школи майже до вулиці Садової. Вже першу необхідну документацію підготували, на жаль, за браком коштів конче потрібна справа була припинена. В 70-і роки школа була в авангарді впровадження технічних засобів і кабінетної системи навчання, аматорського кіно, радіолюбительства, вирощування кролів… В нашій школі, в одній з трьох шкіл на всю Полтавщину, в ці ж роки був відкритий клас – кабінет машинопису і діловодства, де отримували спеціальність і кваліфікацію сотні випускниць школи. Входячи у ХХІ століття, учительський та учнівський колективи загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 впевнено крокують дорогою знань, навчання і виховання учнів на кращих традиціях педагогіки, українського народу, гуманних, загальнолюдських цінностей і принципів, які декларувала і намагається втілювати в повсякденне життя наша незалежна і демократична Батьківщина – Україна. Музейна кімната з народознавства знаходиться в приміщенні школи. Кафедра філологів школи разом із учнями зібрали в місцевих жителів старовинні речі й 2 березня 1999 року відкрили кімнату-музей з народознавства. У чарівний світ рідної мови, народних звичаїв, що прийшли до нас із вікопомних глибин, поринаємо ми, переступивши поріг музею, який займає 20 м². У ньому є чудова колекція вишивок (сорочки, рушники, серветки, скатертини), які відображають найтиповіші, найяскравіші, зразки орнаменту, кольору, вишивальницьку техніку майстрів нашої місцевості. Є в музейній кімнаті чимало зразків гончарського ремесла. Це переважно побутові речі: різноманітні горщики з виділеними шийками й вінцями, миски опуклобокі, писанки, полив’яні глечики, які виготовлялись лише на гончарному крузі з використанням спеціалізованого гончарного горна. Асортимент виробів із заліза - знаряддя праці, предмети домашнього вжитку й побуту - засвідчує про високий рівень ремісничого вміння ковалів. Про широку популярність ткацтва свідчать такі знахідки: гребені різних розмірів, деталі горизонтального ткацького верстата, мотовила. Вироби, виготовлені на ткацькому верстаті, в основному з конопель. Це узорні картини з орнаментом, утвореним комбінуванням переплетінь ниток основи й підткання. У шкільному музеї є народний типовий чоловічий і жіночий одяг. Вінки з квітів і різнокольорові стрічки - це чудові прикраси, які носили дівчата на Полтавщині. Відвідувачами нашого музею є учні нашої школи, їхні батьки, гості. Екскурсоводи цікавими розповідями намагаються повернути відвідувачів до своїх життєдайних джерел, до народної творчості, історії культури рідного краю.
|